Природнього хочеться! Коли довкола тебе штучне масло, штучні губи у дівчат, штучний інтелект, природнє та натуральне починає здаватися предметом розкоші. Тоді згадуємо про пермакультуру не тільки, як спосіб ведення господарства з мінімальним втручанням у екосистему, а й спосіб життя у гармонії з природою. Власне, про пермакультуру й говорив на конференції «Мікроагробізнес: з чого розпочати?», проведеній БФ «Рідня» в рамках СтрийОрганікФесту Володимир Петрів – голова Агенції Регіонального Економічного Розвитку Бойківщини, член Наглядової ради БФ «Рідня».
Для довідки: Агенція Регіонального Економічного Розвитку Бойківщини опікується Добромильською, Гніздичівською, Турківською громадами Львівщини, Новицькою та Лисецькою громадами Івано-Франківщини, а також Синєвирською громадою Закарпатської областей. Мета – об’єднати громади для розвитку красивого та перспективного Бойківського краю.
За два тижні до початку конференції пан Петрів повернувся з Франції, де був учасником програми ЄС «Еразмус» у невеличкому селі Кобоне, розташованому в альпійському передгір’ї між Ліоном і Марселем. Сам він мешкає в селі Оболоня між Долиною та Калушем (тепер Калуський район) в передгір’ї Карпат. Має невеличкий пермакультурний сад та город, закладений на основі грядок Розума ще на початку повномасштабної війни, потрохи розвивається.
Та, стверджує Володимир Петрів, бракує компетенцій, навичок і досвіду у веденні такої непростої справи.
Та, стверджує Володимир Петрів, бракує компетенцій, навичок і досвіду у веденні такої непростої справи.У селі Кабоне існує пермакультурний центр Лес Альвеолес, закладений у 2014 році. Відтоді його розвивають як спільноту – своєрідний кооператив, недержавне соціальне підприємство. Цього разу сюди приїхали представники семи європейських країн: Греції, Італії, Португалії, Франції, Бельгії, Литви та України. Тут вони і вчились, і розважались, і займалися волонтерською роботою з розвитку цього пармакультурного центру. Позаяк представники центру сповідують принципи збереження флори та фауни, вони не гостили тваринною їжею. Це відповідає переконанням і Володимира Петріва. Він – вегетаріанець. Тож приємно було скуштувати різні їстивні трави і квіти, які додавали до іншої смакоти.
У них цікавим був досвід з використання баків вікінгів. Попри те, що це пермакультурний центр, там займалися переробкою пластикових баків. Ці баки використовують для вирощування розсади. Їхня бізнес-модель побудована на продажу розсади різних рослин, кущів і дерев. Але цього разу учасники висаджували їх на пермакультурних грядках. Також вони працювали у фокус-групах, Творчий доробок лідера еко-поселення Антуана Таліна – кілька книг французькою мовою, у яких він ділиться своїм досвідом. Автор готовий поділитися ним і з ними, якщо ми віднайдемо кошти для перекладу та видання книги, скажімо, написавши проєкт, який зацікавив би донорів.
Натомість самого пана Володимира зацікавили кілька речей, які він вирішив з допомогою наставників ввести у своє життя. Найперше – щоранку практикувати міні-ретрити (духовні усамітнення та самозаглиблення серед природи). Звісно, з позиції набутого у Франції досвіду поставив за мету щось змінити, щось доповнити у своєму пермакультурному саду та городі. Також визріла ідея термомодернізувати збудований дідусем у 1957 році будинок, застосовуючи екологічні матеріали і технології. А ще – проект автономної та інноваційної еко-ферми PoWeReD в рамках перспективної програми розвитку села Smart Obolonia до кінця 2030 року.
Нагадаємо: в Україні на сьогодні існує 14 навчально-демонстраційних центрів пермакультури. Мережа потребує розширення не тільки тому, що перебуває в тренді, а й тому, що в повоєнній Україні пермакультура стане одним із дієвих способів реабілітації воїнів. А будь-який іноземний досвід плюс допомога нам стануть у нагоді.
Facebook