Парадоксально: мир входив у нас саме в день, коли на фронтах російсько-української війни та поза ними було пекло. Ми – учасники щорічної традиційної прощі членів нашого фонду до Унівської лаври. І ми, звісно, ще будучи в дорозі, встигли перечитати в соцмережах про наступ російських військ, ракетно-шахедні удари по наших мирних містах і про нашу грізну відповідь, у результаті якої на військових аеродромах агресивної північної сусідки запалали літаки стратегічної авіації. Перебувати на такому тлі в душевному мирі дуже непросто, та нам це вдалося.
Унівська лавра зустріла нас чудовою погодою, незважаючи на те, що синоптики прогнозували дощ. У дерев’яному храмі Климентія і Леонтія, де проходила Архиєрейська літургія за участі Владики Богдана Манишина та ігумена Унівської Святоуспенської лаври отця Йосафата Войтека, було прохолодно. Під дивовижний спів монахів учасники прощі стали причасниками тіла та крові Христової, а по завершенні отримали письмове благословення єпарха Стрийського, Владики Тараса в рамках і з доброю оздобою.
Відчуття були настільки позитивними, що брати до рук гаджети не хотілося, щоб інформація із зовнішнього світу не розігнала благодатний покров. А світ у той час застиг від здивування: каміння з пращі українського Давида полетіло в бік російського Голіафа та вразило одні з найболючіших його точок – літаки стратегічної авіації, що є частиною російської ядерної тріади. Це було щось із серії «очевидне-неймовірне». Спочатку держава без військово-морського флоту знищила більшу частину флоту морського монстра, тепер неядерна держава трощить носії ядерних зарядів.
Між тим, за програмою прощі розпочиналася сарепта, на яку Владика Богдан запросив отця Макарія Дутку – монаха, спортсмена та волонтера в одній особі. Будучи волонтером, він зібрав понад 40 мільйонів гривень на допомогу ЗСУ. Це вражало та захоплювало водночас, як і те, що будучи майстром спорту міжнародного класу з пауерліфтингу, монах встановив кілька рекордів України. Тож отець Макарій спільно з майже вісімдесятьма учасниками прощі із зацікавленням слухав голову Наглядової ради «Рідні» Петра Маковського, який розповідав про програму «Допомога ЗСУ», про те, як волонтери жертвують кошти, силу та час також на реалізацію програм розвитку громад і «Добрий господар». Бо жертовність і є однією з головних ознак християнина. Без неї (жертовності) не було б добрих справ і успішної операції ЗСУ, проведеної цього дня, також.
Про християнський погляд на волонтерство та іншу діяльність «Рідні», про роль капеланства в ЗСУ, про речі буденні та небуденні, пов’язані з війною, говорив Владика Богдан. Слухали його із захопленням, бо єпископ-помічник Стрийської єпархії УГКЦ виявився напрочуд талановитим пародистом. Він на початку так чудово і доречно пародував популярного Дзідзя, так налаштував увагу присутніх, що його хотіли слухати і слухати. Розказані ним історії були водночас реколекційними. Через нього Господь посилав слухачам мир, спокій і благодать. Організатору прощі Ігореві Ковердану навіть довелося зупинити Владику, бо відкривши свої серця перед Богом і ближніми, прочани перестали фіксувати час, а, згідно з графіком, уже треба було вирушати в село Підберізці, щоб зробити екскурсію в храм Архістратига Михаїла.
Річ не тільки в тому, що архітектором будівлі храму є Андрій Левинський, який так само – автор проєкту Народного дому в Стрию, де і знаходиться офіс «Рідні». Це єдиний храм, де збереглися розписи геніального художника Модеста Сосенка – одного зі стовпів українського модерну в живописі початку XX століття. Недарма Митрополит Андрей Шептицький приводив на екскурсію до храму навіть ерцгерцога баварського Максиміліана, не кажучи про те, що тут побувало безліч знакових осіб того часу, в тому числі й Іван Франко.
Коли прочани зайшли до приміщення храму, вони спочатку просто дивувалися, звідки в селі взялися кошти на таку царську оздобу. Потім – впивалися красою розписів і скульптур. А потім частина із них просто сиділа із заплющеними очами і… І посеред того, що вабить зір, у їхні серця входив мир. Не людський мир, який здобувають силою зброї, бо він стає хіба коротким перемир’ям перед новою війною, а справжній мир, який посилає Господь із вічності. Це було найбільшим даром, привезеним прочанами додому, хоча були й інші подарунки – насіння різних сільгоспкультур, яке презентував «Добрий господар» від програми «Урожайний шлях», сувеніри від ТОВ «Робототехнічні системи «Рідня» та інші.
